Поезія для душі

На цій сторінці я відпочиваю душею. Тут я пишу те, що схвилювало, що торкнулось мого серця...
Коли...
Коли одне слово зводить з розуму і ти вже не відчуваєш під ногами землі...
Коли воно бере за душу і окрилює серце...
Коли пробуджує в тобі те, що спало, здається мільйони років у твоїй підсвідомості...
Коли одне слово приводить тебе до тями і дарує тобі мрію, відчуття реальності і надреальності водночас...
Коли воно говорить тобі більше, ніж ти чула за все твоє життя...Коли розпалює в тобі полум'я надії..

Коли від одного слова ти відчуваєш себе в безпеці...
Коли нагадує тобі чиїсь бездонні очі, чиюсь щирість усмішки, чиюсь віру в тебе...
Коли одне слово змінює твій світ, сповнюючи його тобою...
Коли воно заворожує. бентежить, окрилює, заціловує, обдаровує...
Коли ти одним словом усвідомлюєш світ, себе, інших, життя, Всесвіт...
Тоді тільки ти живеш...
Тільки тоді ти розумієш, що таке щастя...
Тільки тоді усвідомлюєш себе...
Тільки тоді ти направду  щаслива...
                                                                       Наталія Лех
Я щаслива!

9/02/2012

У серденьку моєму
жила любов велика:
терпляча, скромна , тиха.
Завжди допомагала
не на словах. а ділом.
За все і всіх довкола
те серденько боліло.
І вдячно звідусюди
лунало знов і знов:
-Хоч серденько маленьке, велика в нім любов.
                                                                       Леся Вознюк

12/02/2012




"Я хочу знати, любиш ти мене..."

Я  хочу  знати,  любиш  ти  мене,  
чи  це  вже  сон,  який  уже  не  сниться?  
Моєї  долі  пекло  потайне,  
моя  сама  від  себе  таємниця!  

Чи  ти  за  мене  душу  віддаси,  

чи  розміняєш  суєтно  і  дрібно?  
Краса  –  і  тільки,  трішечки  краси,  
душі  нічого  більше  не  потрібно.  

Чи,  може,  в  цім  калейдоскопі  літ,  

де  все  нещадно  звичне  і  щоденне,  
ти  просто  мені  дивишся  услід  
і  трохи  любиш  сни  свої  про  мене?  



"Посмішки..."

Посмішки,
цвітіння  людських  облич  -
червоні  троянди  пристрасті,
білий  гнів  ломикаменю,
колюча  шипшина  зневаги,
сині  іриси  втоми,  -
мене  морозить,  коли  я  бачу  посмішку  пошляка
або  лакизи.
Хлопавкою  для  мух
убивати  б  такі  посмішки! 



Очима ти сказав мені: люблю

Очима ти сказав мені: люблю. 
Душа складала свій тяжкий екзамен. 
Мов тихий дзвін гірського кришталю, 
несказане лишилось несказанним. 
Життя ішло, минуло той перон. 
гукала тиша рупором вокзальним. 
Багато слів написано пером. 
Несказане лишилось несказанним. 
Світали ночі, вечоріли дні. 
Не раз хитнула доля терезами. 
Слова як сонце сходили в мені. 
Несказане лишилось несказанним. 
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.


Осінній день березами почавсь

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити

                                    


Я дуже тяжко Вами відболіла

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.


Уривок з поеми "Зоряний інтеграл"



Плюс  мінус  життя.
Таблиця  розмноження.
Квадратний  корінь  із  мрій  романтика.
Два  пишем,  три  помічаєм.
Розношена
щоденна
проста
математика.
Душа  підіймається  до  вищої.
Душа  обчислює  суму  площ:
минуле  -  майбутнє  -  живі  і  знищені  -
правда  -  поезія  -  атомний  дощ.
Дракон  -  Атлант  -  телефон  -  калина  -
віра  -  вірус  -  мільярди  -  нулі...
Життя  оперує  безконечно  малими.
Ми  всі  поодинці  -  також  малі.
Але  з  усмішки,
з  потиску  рук,
з  брехні,  убитої  наповал,
історія  -  найскладніша  з  наук  -
обчислює  ЗОРЯНИЙ  ІНТЕГРАЛ.
Із  найдрібніших  зоряних  крихт!
Вища  математика  світу!
З  СУМИ  БЕЗКОНЕЧНО  МАЛИХ
ВИНИКАЄ  БЕЗКОНЕЧНО  ВЕЛИКЕ.

Ліна Костенко

Немає коментарів:

Дописати коментар