Тепло і затишно...
Кавою пахне...
Дощ за вікном-
то вже осінь прийшла...
Чекаю , коли вже загорнусь у свій новий бактус, теплу хустку у барвах осені, яку сплела ще наприкінці літа із пряжі, подарованої Юстинкою з Варшави. Трішки помудрувала, додала своїх ниточок. І ось вийшла така затишна хустина. Тепло, затишно, і спогад навіває про гарну людину .
На календарі 5 вересня. П'ятий день осені. Але то на календарі. А за вікном ще літо ніяк не здається.То нічого, що ранки і вечори прохолодні, нічого, що кольори коронавірусних зон змінюються що не день... Що тут поробиш - такі реалії нашого такого життя, яке триває від березня.
Але ж якось треба відволікатися. Отож відволікалася - переключилася на в'язання... Бо щось не витинається, не малюється, не пишеться... муза не приходить... Навідволікалась на літню кофтинку - два тижні, а може більше, бо ж не щодня. Нарешті закінчила її. Доки ще не зовсім осінь, може, й вдягну.
А ще купила собі у рукодільній крамничці "Золоте руно" цяцьку - ниткотримач Nurge (або ж спінер для намотування пряжі). Останній забрала, з вітрини - так що тішуся,бо давно хотіла таку штуку собі придбати. Тепер клубочок мусить чемненько сидіти на кілочку і крутитися тільки тоді, коли мені цього треба, а не гасати, як навіжений, від кожного поруху по дивану, по підлозі, і, взагалі, по всій кімнаті.
От знаєте, у кожної рукодільниці є щось таке,про що вона мріє, або таке, без якого їй не обійтись, навіть якщо його у неї не одне, а десятки... У вишивальниць - наперстки, ножиці, у в'язальниць - гачки, спиці,( навіть одного розміру по кілька штук - бо з іншого матеріалу. іншого виробника), всілякі штучки для міток... А от спінера мені бракувало - першого, може, теж не останнього... Бачила ще в інтернеті на два мотки зразу!
Це був ліричний відступ...
А тепер - моє творіння. Зараз воно випране, сохне...
