Червоні маки

Вітаю!
Маки червоні. Тріо Маренич

https://www.youtube.com/watch?v=CWqX4-F4DD8
 Червоні маки

 Музика та вірші: Ярослав Барнич (за іншою версією Роман Савицький)
Виконує: Тетяна Русова

Мак червоний між житами,
Бавить око пелюстками,
Місяць сяйвом їх облив,
Приласкав і оживив.
Квіти вмилися росою,
Сон обняв їх тишиною,
Тільки хтось у даль побрів
І поніс тихенько спів…

Приспів:
Червоні маки – квіти кохання,
Болючий спомин, гірке ридання!
Червоні маки, чудовий цвіт,
Гірка омана юних літ…

Тихо, ніжно розквітало,
А любов іще не знала -
Хлопець пісню проспівав
І дівчини руку взяв.
Присягався він кохати,
Мов голубку шанувати,
Щоб повірила в обіт -
Дав дівчині маків цвіт!

Приспів.

Мак червоний вечорами
Він приносив із піснями,
Як до іншої пішов,
Зрадив ранюю любов…
А дівчина полюбила,
Сон і спокій загубила,
Та не чула привітань,
Серце сповнило зітхань…

 А ці маки - у файнім місті недалеко коло мого дому. Не в житах, на у полі , а тут саред камінних джунглів, на асфальті.  Вони знайшли собі місцинку поряд із новобудовами, щоб милувати окч перехожих.

http://scrapclub-donetsk.blogspot.com/2014/07/5.html?showComment=1405417827379#c7627215985738641597

Ступени

Ступени вверх... ступени вниз Шаги , что свет нам озаряет, Но не видать знакомых лиц Что в путь нас дальний провожают... Ступени вниз... ступени вверх - Идём по замкнутому кругу В пути то плачь, то грусть, то смех То дождь, то снег, то солнце с вьюгой. Подъём иль спуск - не ощутить ! Как в лабиринте - всюду стены... Чтоб жизнь могли на миг продлить Мы покоряем все ступени ! © Семён Кацыв.

Ці сходи - у старому Бучачі до Монастиря василіанів. Минулої неділі їздили з дітьми на екскурсію.

http://photo-a-life.blogspot.ru/2013/10/5.html

Світ очима тварин
http://preciousmemories-challenge.blogspot.it/2013/10/blog-post_30.html

Ранкове купання після нічного дощу

 

Партизан

Л. Костенко.

               

Пишіть листи і надсилайте вчасно,

Коли їх ждуть далекі адресати,

Коли є час, коли немає часу,

І коли навіть ні про що писати.

Пишіть про те, що ви живі-здорові,

Не говоріть, чого ви так мовчали.

Не треба слів, навіщо бандеролі?

Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?

Витинає природу людина...

У повітрі сніжинки кружляють,

На землі осідають, на ганку.

Знають люди, чи, може, не знають,

Що зима виріза витинанку?

Все весна заквітчала красиво,

Землю вбрала іще до світанку.

Хто підгледів таке тихе диво?

Хто придумав її, витинанку?

Оживають в ній трави і квіти,

Завмирає на вітах пташина...

На папері, талантом зігрітім,

Витинає природу людина.

Народна витинанка

З листка паперу дерево звелося, І дивно якось все переплелося: Минувщина людська і майбуття. Його назвали - дерево життя. В землі коріння, крона в небо пнеться. Хто зна, чого вже так воно ведеться - Нитки незримі все буття сплели, В мінливості щось стале ми знайшли. Вмирає щось, щоб знову відродитись, Живим дощем через віки пролитись. Зернята правди, мудрості, добра Народна витинанка зберегла. Наталія Калашник